Все мы люди разные.Кто-то более эмоционален,кто-то менее.Хочу поговорить о том,какую роль играют в жизни наши эмоции и насколько мы зависим от них..
Существует непреложный факт- Бог есть.Эта истина,и она не зависит от того ,чувствуем ли мы это или нет.Господь не зависти от наших эмоциональный переживаний или предствалений о Нем.
Так же и любовь.Любовь- это не просто эмоциональный всплеск,это реальность,это непреложный факт.Это решение,которое мы приняли относительно другого человека.Нельзя полагаться на чувства и эмоции,они непостоянны,они изменчивы.
Особенно это ярко выражено у девушек и женщин.Пишу так,потому что сама такая.Как часто я иду на поводу у своих эмоций! Как часто ненужные слова слетают с языка,появляються ненужные чувства! Искорка зажглась- вспыхивает огонь,если дать ей разгореться!Как можно быстро "уловиться" на ласковые слова!Эмоции,эмоции,эмоции...Как надо быть все время на чеку,быть осторожной,чтобы не дать увлечь себя пустыми разговорами,не попасть впросак..Не давай повода ищущим повода...Как тяжело это выполнить...
Я рассказала это все к тому,предупредить вас,дорогие братья и сестры(сестры особенно),чтобы вы были осторожными и внимательными к себе и окружающим.
Да хранит вас Господь от ненужных и лишних эмоций!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
